Роман Мінін – один з найвідоміших українських художників. Свого часу став популярним завдяки монументальним роботам на шахтарську тематику та фестивалям стріт-арту у Харкові.

 

Протягом останніх п’яти років виставлявся у Європі та США. У Муніципальній галереї проходить його персональна виставка «Золото нації». На цьому арт-майданчику і відбулася розмова журналіста інтернет-видання «Харківський вимір» з художником.

Романе, назва виставки  яскрава і промовиста. Проте є й чимало інших сенсів. Який зміст вкладаєте особисто Ви?

Зазвичай, сенси у мистецтві я не коментую. Для цього автор і виставляє свої роботи на виставках, щоб кожен, хто прийшов сюди, знайшов свій сенс, відчув свої асоціації. Вважаю, що тут нічого не потрібно пояснювати. Це глибоко, я б сказав – інтимний процес. Навіщо нав’язувати своє бачення? Воно може відрізнятись від того, що відчувають люди.

Пошук справжніх матеріальних і нематеріальних цінностей, де “золото” виступає їхнім символом. Наразі це актуально для вас? Яка цінність важлива особисто для Вас?

Почуття місії. Не як художника у суспільстві, а як людини. Коли людина розуміє своє місце у цьому світі. Хто вона? Для чого вона? Хто ставить собі такі запитання, тому щось відкривається внутрішньо. Це довгий шлях. Але дорогу подолає лише той, хто прагне  рухатись вперед.

Що у цьому контексті Ви вже дізнались самі про себе? Роман Мінін –  хто він сьогодні?

Художник-монументаліст. Решта все у процесі осмислення. Протягом життя повсякчас з’являються нові виклики, і треба розуміти, як реагувати на них. Впоратись з ними допомагають життєвий досвід, друзі, зустрічі з новими цікавими людьми.

 Мистецтво часто називають безкровною трансформацією суспільства. Мистецтво виступає, як інженер людського мислення та душі. Воно не тільки впливає на гармонію, але до певної міри змінює світогляд людини та саме суспільство, прискорюючи тенденції, що просуває художник. Ви згодні з цією думкою?

Те, про що ви говорите, ближче підходить до такого поняття, як культурна революція. А культурна революція може відбуватись, як довгий процес, а може бути яскравою і короткою. Україна сьогодні потребує культурної революції, і ця революція наразі триває, переживає різні свої стадії. Можливо, повільніше, ніж хотілося б. І я, як художник, і ця виставка – частина цього процесу.

Ви довгий час вивчали арт-мистецтво та арт-ринок за кордоном? Який досвід Ви отримали для себе? І чи знадобився він в Україні?

Так сталося, що я не дуже прагнув цього, але це сталося.Часто буває, ми про щось дуже мріємо, але це не збувається. Я навіть не мріяв, але слава Богу, що це відбулося! П’ять років я мандрував світом. Мене запрошували і я брав участь у різних виставках, мистецьких ярмарках та аукціонах у Європі та США.

Що здивувало? За кордоном розвитку мистецтва сприяє держава. Цей досвід знадобився б і в Україні. Я би хотів, щоб закон, який мав би з’явитися ще 2004 року «Про підтримку національного мистецтва», в якому йдеться про скасування оподаткування митців, нарешті був би прийнятий. Це послужило б потужним поштовхом для розвитку національного мистецтва. На жаль, його досі немає… В усіх країнах першого світу такий закон працює. А у нас мистецтвом займаються лише ентузіасти та патріоти.

Чи існує арт-ринок в Україні?

Я колись сказав, що його немає і наразився на нищівну критику. Для когось він є, для когось його немає. Справа в тім, що в Україні люди не користуються мистецтвом так масштабно, як у розвинених країнах. Отже, можна сказати, що його немає. І я буду правий. З другого боку, поважаючи тих людей, що 20 років займаються його формуванням, а це – галеристи, колекціонери, потенційні покупці, які увесь цей час пробивають невидиму стіну – я мушу сказати, що він є. З поваги до них. Для них він дійсно існує. І я є частиною цього ринку.

Для Вас існує ділема: робити виставки в галереях, презентувати їх на вулицях міста, як стріт-арт чи виставляти якісний скан в інтернеті? Чому виникає таке питання?

Я його й досі для себе не вирішив. Зробити виставку з реальними речами, які можна побачити вживу, помацати їх руками, чи  дати посилання в інтернеті на сканований з різних боків об’єкт?  Це велика різниця. Тому, що у комерційному сенсі зробити виставку у Харкові – це за великим рахунком зробити її «просто для себе». Це потрібно для самоствердження та власного «его». Я комусь потрібний у Харкові! Щоб це побачити, людей, яким  це потрібно. Але з комерційної точки зору, я поки що у великих мінусах. Це коштовне задоволення. Особливо для меня. Це особисто моя примха – я хочу пригостити людей безкоштовно, подарувати, принаймні, сотні з них – свої невеличкі роботи. Я для виставки власним коштом зробив інсталяції. І ці інсталяції я не зможу продати, тому що в нас немає музею сучасного мистецтва, який би опікуватиметься ними. Я розміщу їх на стінах міста.

У Вас незвична й унікальна техніка графіті. Навіть не професіонал, побачивши їх одного разу, може  сказати: ці роботи належать Роману Мініну. Існує вже впізнаваний «мінінський» почерк.

Це техніка – графіто. Графіто означає – вирізати. Вирізаю різні речі. З графіто потім складається графіті. Я хочу таким чином сказати графіті-райтерам, що графіті може бути різним, що ця техніка розширює уявлення про цей жанр. Певною мірою це розвиває мистецтво. Адже розвивати його сьогодні можна лише вкладаючи власні кошти та витрачаючи власний час.

Що Ви робитимете у Шарівці?

Поки що нічого. Доки не з’являться кошти. Без підтримки влади або держави такі проекти не мають сенсу. Доки немає закону про скасування оподаткування мистецтва, ніхто не буде зацікавлений витрачати свої кошти, окрім художників, які зацікавлені у розвитку мистецтва.

Виставка «Золото нації» під однією назвою міститиме три експозиції і проходитиме у три етапи. Чому?

Через невелику площу Муніципальної галереї та великі за масштабами роботи. Наразі тут представлені в основному графіті, другий тиждень буде присвячений експресивному живопису, і на третьому тижні будуть показані інсталяції, об’єкти, відео- і фотоархів.

Цікавих зустрічей і нових проектів!

Довідково. Роман Мінін народився у 1981 році у місті Димитрові Донецької області. Живе і працює у Харкові. Живописець, графік, фотохудожник, автор об’єктів та інсталяцій, учасник та організатор стріт-арт фестивалів. Виставки його робіт проходили Бельгії, Франції, Угорщині, Польщі, Швейцарії та інших країнах.

У творчій долі Ельдара Рязанова, як і в долі будь-якого справжнього художника, було багато подій, нав’язаних випадковістю. Але без них не було б геніального режисера і його фільмів на всі покоління. 

 

Так склалося історично: «красний» не обов’язково означає в українській мові «червоний», а тому на карті Харківщини зустрічаються і «красні», і «червоні» назви. Причому, якщо у групи «красних» назв походження пов’язано часто зі староукраїнським «красивий», то у «червоних» воно пов’язано безпосередньо з радянським минулим.

Радянська влада намагалася вигнати релігійний дурман навіть з назв населених пунктів. Але таку вочевидь релігійну назву, як Богодухів, вона чомусь не чіпала. Чому? Напевно, не все так очевидно...

Охоче  
Село у Нововодолазькому районі. Засноване у другій половині XVII століття. Населення – 1 704 особи за даними 2001 року. Згідно з однією з версій, назва цього села виникла як раз завдяки «військовій сторінці» в історії нашого краю. Прихильники цієї версії виводять назву від давньослов’янського іменника «хота» та префікса «о», які в даному випадку вживалися в переносному значенні: служиві люди, які охороняли південні кордони Російської держави, були дозорними та розвідниками («охотниками», «охочими до розвідування»).

Людина, що знає усе про музику і літературу
Він повернув українцям багато забутих імен: репресованих митців, заборонених поетів і письменників. Перебуваючи у статусі «забороненого автора», зробив неоціненні дослідження з рідної музичної культури та створив першу в Україні вузькорегіональну енциклопедію. Український письменник, музикознавець, культуролог, енциклопедист, заслужений діяч мистецтв України Іван Лисенко, незважаючи на свою відірваність від рідного краю, завжди вважав себе патріотом малої батьківщини і довів це своїми книгами.

Проста статистика: із семи Нобелівських лауреатів, яких дала світу Україна, три пов’язані з Харківщиною. Ілля Мечников тут народився, Саймон Кузнець навчався, а Лев Ландау працював. Але (і над цим варто замислитися!) усі вони стали лауреатами тоді, коли вже не були пов’язані ні з Харківщиною, ні з Україною. Втім, те саме можна сказати і про решту «нобелівців-українців». Може, це місія у нас така – сіяти таланти по всьому світу?

Дом государственной промышленности (Госпром) расположен в центральной части г.Харькова на пл. Свободы. По своим размерам (12 га) площадь одна из крупнейших в мире, ее застройка представляет собой выдающийся архитектурный ансамбль 1950-х годов.

К 91 годовщине со дня рождения Владыки Никодима
За 73 года, отданные служению Церкви Христовой, владыка Никодим нес различные послушания. Как известно из пословицы, не место красит человека, а человек место. Это как нельзя лучше подходит к митрополиту Никодиму: в любом качестве, будь то послушник небольшого монастыря или исполняющий обязанности предстоятеля Украинской Православной Церкви, он проявлял рвение к выполняемому делу и оставался, прежде всего, монахом, который, по выражению преподобного Симеона Нового Богослова, «есть тот, кто миру непричастен, / Кто говорит всегда с одним лишь Богом…».

Сахновщина – селище міського типу, райцентр, розташований за 150 км на південний захід від Харкова. Селищній раді підпорядковані села Германівка, Жовтень і Чорнолозка, які зв’язані між собою асфальтівкою. На території сільради проживає вісім тисяч чоловік.

Про відомого харківського зодчого Олексія Бекетова написано сотні статей. Про нього розповідали як про видатного архітектора, що визначив зовнішній вигляд Харкова – і він дійсно таким є; аналізували його художню спадщину – він був відмінним рисувальником; згадували його неабиякий педагогічний талант. Але життя будь-якої людини – це не лише робота, а ще й сім’я, діти, дім.

Краснопавлівка – селище міського типу, центр селищної ради.
Селище розташоване на залізниці Харків – Лозова, за 3 км від річки Орільки, за 30 км на північ від міста Лозова, за 120 км від обласного центру.
Селище має свою символіку: герб, прапор і гімн, яку прийняли до 130-річчя заснування Краснопавлівки в 1998 році.

В спорте бывает так, что огромное значение для развития того или иного вида имеют люди, не отмеченные высокими правительственными наградами и званиями. Масштаб личности получается таким, что заметным он становится только издалека, со временем. Таковым человеком можно назвать баскетбольного тренера Виктора Захаровича Неймана, который всю свою спортивную жизнь посвятил харьковскому «Динамо», воспитав десятки мастеров и просто хороших людей.

Традиции вырождаются, если их
не совершенствовать
П. А. Павленко

 

9 февраля 1932 г. была образована Харьковская область. Деление страны на области началось еще в дореволюционный период, когда отдельные территории Российской империи получили наименование «область».

Биография ученого-эмигранта

В СССР проработал некоторое время главой статистической службы на Украине. В 1922 эмигрировал в США, куда за 15 лет до этого уехал его отец, изменивший там фамилию на Смит (Кузнец публиковался под двойной фамилией). Учился в Колумбийском университете (Нью-Йорк), где в 1926 защитил докторскую диссертацию. Преподавал в Пенсильванском (Филадельфия, 1930—1954), Джона Гопкинса (Балтимор,1954—1960) и Гарвардском университетах (1960—1971).

Туристична Харківщина повним ходом готується приймати вболівальників Євро–2012: музеї готують англомовні екскурсії, а органи місцевого самоврядування впорядковують відповідну інфраструктуру. Чим саме дивуватиме іноземних гостей наш край, а головне — чи готові ми забезпечити їм гідні умови, показав перший прес-тур трьома туристичними місцями Харківської області.

3 березня ми відзначаємо Всесвітній день письменника. Вітаючи всіх літераторів із професійним святом, «Слобідський край» вирішив пригадати імена найвидатніших із авторів, які колись жили і творили на теренах Харківщини. А розібратися в тому, коли, як і кого з російських і українських письменників доля привела на Харківщину, нам допоміг доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Андрій Краснящих.

Багато славних імен пов’язано з Харковом, багато хто залишив тут по собі яскравий слід, складаючи неповторний літопис нашого міста. Один з таких людей – український поет Павло Григорович Тичина, ім’я якого викарбувано не тільки на великій меморіальній дошці, що її встановлено на відомому письменницькому будинку «Слово», а й в історії Харкова, в історії та культурі України.

Эмбриолог, бактериолог и иммунолог Илья Ильич Мечников родился 15 мая 1845 г. в деревне Ивановка Харьковской губернии, ныне Купянский район Харьковской области Украины.

«Край, мій рідний край, пісенний край завзяття і труда» – Софія Ротару, співаючи ці рядки, навіть не здогадувалася, що є люди, які сприймають її слова буквально. Це – жителі села Рідний Край.

Верховна рада України
Президент України
Урядовий портал
Харківська обласна державна адміністрація
Харківська міська рада
Національне агентство з питань запобігання корупції
Українська асоціація районних та обласних рад
Асоціація органів місцевого самоврядування Харківської області
Рада почесних громадян Харківської області
СБУ
Стратегія розвитку Харківської області на 2015-2017 роки
Дитячий телевізійний фестиваль «Дитятко»
Конкурс Масельського
Ефективна первинна медицина в громаді
Громада очима дітей
Гранти
Харківський центр туризму
Слобідський край
Ресурсний центр сталого місцевого розвитку
РЕГІОНЕТ
Харківський регіональний інститут державного управління
Форум Фактор
Угода мерів
КП
КП
Харківський обласний центр здоров'я